Скринінг ступеню жаро-та посухостійкості сортів сої культурної, контрасних за скоростиглістю, за умов in vivo та in vitro

Анотація

Мета. Проведення скринінгу комплексної жаро- та посухостійкості у сортів сої культурної, що різняться за скоростиглістю за умов вегетаційних дослідів та культури in vitro. Методи. Для створення умов «штучної посухи»  дослідні проростки та калюси культивували з додаванням 10 % розчину манітолу, аналіз жаростійкості проводили за впливу температурного шоку (60 °С) різної тривалості (10–30 хвилин). Посухо- та жаростійкість визначали експрес-аналізом за схожістю насіння та гальмуванням ростової реакції, а в культурі in vitro – за показником ростовий індекс (РІ) та аналізуючи температурний поріг коагуляції білків (ТПКБ).  Результати. За дії посухи та гіпертермії досліджені сорти з різною скоростиглістю відрізнялися за ступенем стійкості до цих стресорів. Підвищену посухо- і жаростійкість в умовах як in vivo, так і in vitro проявляли середньостиглий сорт Ятрань і середньоранній Устя, понижену – ультраранньостиглий сорт Аннушка. Скоростиглий сорт Хаджибей характеризувався найбільш низьким рівнем комплексної посухо- та жаростійкості. Висновки. Припускається, що рівень посухо- та жаростійкості детермінований генотиповими особливостями сортів та може бути пов’язаний з ознакою тривалість періоду вегетації – скоростиглість.

Ключові слова: Glycine max (L.) Merr., тривалість вегетаційного періоду, посухостійкість, жаростійкість, калюсна культура.