Вивчення генетичних механізмів стійкості до моеноміцину в актинобактерій

B. O. Ostash, O. S. Yushchuk, O. T. Koshla, Y. Rebets, I. S. Ostash, Y. V. Sehin, T. Busche, J. Kalinowski, G. Muth, V. O. Fedorenko

Анотація


Мета. Дослідити генетичні механізми стійкості до моеноміцину А (МмА) в актинобактерій. Методи. Використано мікробіологічні та молекулярно-генетичні підходи, та модельні штами Streptomyces coelicolor M145 й S. albus J1074 для виявлення поширення досліджуваної ознаки, а також роль компонентів клітинної стінки на рівень резистентності. Результати. Серед 51 дослідженого штаму актинобактерій виявлено, що тільки S. albus J1074 високочутливий до МмА. Отримано мутанти J1074 стійкі до МмА. Рівень стійкості останніх не визначається потовщенням клітинної стінки. Один із Ммr мутантів характеризується підвищеною продукцією наразі неідентифікованих забарвлених метаболітів. Хімічний склад клітинної стінки впливає на рівень стійкості до МмА, але не є визначальним фактором. Пошкодження синтезу тейхоєвих кислот мало найбільший вплив на рівень стійкості до МмА; другий за величиною вплив мали гени дивізомного комплексу (mreB). Висновки. Стійкість до МмА в стрептоміцетів визначається поєднанням особливостей хімічного складу клітинної стінки та, імовірно, експресії наразі невиявлених низькоафінних до МмА пептидогліканових глікозилтрансфераз, на кшталт RodA.

Ключові слова: моеноміцин, стійкість до антибіотиків, пептидоглікан.


Повний текст:

PDF (English)

Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.